Автореферат диссертации по теме "История психологии н Украине: Западные регионы Украины (конец XIX - начало XX столетия). Проблемы периодизации и основные направления"

- 2 іш та

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ДАНИЛКЖ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 159.9 (091X477)

ІСТОРІЯ ПСИХОЛОГІЇ В УКРАЇНІ: ЗАХІДНІ РЕГІОНИ

(КІНЕЦЬ XIX - ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ). ПРОБЛЕМИ ПЕРІОДИЗАЦІЇ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ

Спеціальність 1900.01-загальна психологія, історія психології

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Київ -1998

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі загальної та інженерної психології Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - дійсний член АПН України, доктор психологічних наук, професор РОМЕНЕЦЬ Володимир Андрійович, Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України, головний науковий співробітник.

Офіційні опоненти - доктор психологічних наук, професор БІЛЯВСЬКИЙ Ілля Григорович,

Одеський державний університет ім. І.І.Мечнікова, зав. кафедрою загальної та соціальної психології; кандидат психологічних наук,

РОЖДЕСТВЕНСЬКИЙ Юрій Тихонович,

Інститут психології імені Г.С.Костюка АПН України, провідний науковий співробітник.

Провідна установа - Інститут соціальної та політичної психології

АПН України, лабораторія методології психологічних

досліджень суспільних явищ, м.Київ. ,

Захист відбудеться “ ■'ІЧ “ ¿¿А- 1998 року о годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.01.01.36. при Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252017, м.Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка.

Автореферат розісланий' ‘ ^ V “ іА- 1998 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат психологічних наук '*7' Т.С. КИРИЛЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Розвиток української психології неможливий без осмислення і узагальнення великого історичного спадку вітчизняної психологічної науки. Вивчення історії психологічної думки в Україні є одним із найактуальніших завдань, які стоять перед дослідниками. За останній час вийшло ряд праць, які частково вирішують визначену проблему. Однак в більшості з них розглядаються питання історії психології Наддніпрянської України, залишаючи нерозкритою історію психологічної думки Західної України кінця XIX - початку XX століття.

Тепер, коли в Україні йдуть активні процеси усвідомлення національної історії, культури, науки, потрібно знати, як вони розвивалися в різних регіонах. LJi знання не лише збагатять фахівців інформацією про погляди різних вчених, які для багатьох залишаються terra inkoqnita, вони дозволять визначити місце вітчизняної науки, в тому числі й психології, в загальносвітовому контексті: її загальні риси, з одного боку, і своєрідність - з іншого.

Історія психологічної думки Західної України кінця XIX - початку XX століття іце не розроблялася. Для її вивчення попередньо слід ввести в науковий обіг маловивчепі та навіть невідомі теорії і факти, зіставити їх з уже відомими і вписати у загальну картину розвитку світової психології.

В Україні в XIX - на початку XX століть існував ряд наукових центрі!! (Київ, Одеса, Харків та інш.), в яких розвивалася психологічна наука. Одним з таких центрів у Західній Україні був Львів, де склалась оригінальна психологічна думка, її межах якої була розпочата низка фундаментальних досліджень, що пізніше пеииою мірою визначили розвиток вітчизняної психології.

Серед нині діючих українських університетів перший було створено V Львові 11 1784 році з латинською мовою викладання. У 1787 р. при ньому було засновано “Студіюм Рутенум“ з українською мовою викладання. В 1849 році в університеті вперше постала кафедра української мови і літератури.

На протязі багатьох десятиліть точилася вперта боротьба за мову викладання. І хоча в 1874 році було скасовано обмеження щодо мови викладання. Львівський університет фактично полонізувався. Наукові роботи писалися в основному польською мовою. Таким чином, коли ¡ідеться про Західну Україну кінця XIX -початку XX століття, то мова творів не може бути аргументом, щоб вважати або не вважати того чи іншого мислителя українським психологом, філософом.

У 1873 році у Львові було засновано Товариство імені Шевченка, яке спочатку мало літературний характер. В 1876 p., коли посилилася реакція в Росії й стали забороняти видання українською мовою, вирішено було перетворити дане Товариство на Наукове Товариство імені Шевченка (скорочено - Н'ГШ).

З 1892 року НТШ почало видавати “Записки Наукового Товариства ім. Шевченка“. Всього з 1892 по 1948 рр. з'явилося 168 томів цього видання.

З кінця XIX ст. Львівське Наукове Товариство ім. Шевченка стало вже не місцевою, краєзнавчою організацією, а всеукраїнським науковим осередком, іцо охоплював усі галузі науки. У виданнях Товариства друкувалися праці науковців з усієї України. У 90-х роках XIX ст. та на початку XX ст. НТШ справді відігравало роль Української Академії Наук.

Поряд із “Записками...“ НТШ видавало з 1898 р. “Літературно-науковий вісник" та з 1899 р. “Матеріали до українсько-руської етнології“, іцо були органом етнографічної комісії, створеної в 1898 р. при Науковому Товаристві ім. Шевченка.

Свої праці українські вчені мали змогу публікувати також у польськомовпих наукових журналах “Przeqlad Filozoficzny“, перший номер якого вийшов у 1898 р. та “Ruch Filozoficzny“ , перший номер якого вийшов у 1911 р.

Отже, дане дослідження обумовлене необхідністю розкрити зміст психологічної думки, встановити специфіку її розвитку та місце психології Західних регіонів У країни в загальному процесі суспільно-філософського та наукового життя як в Україні, так і в світі.

Актуальність проблеми зумовила вибір теми дослідження : “Історія психології в Україні : Західні регіони (кінець XIX - початок XX століття). Проблеми періодизації та основні напрямки“.

Об’єкт дослідження: Система психологічних знань, яка була сформована в українській культурі в цілому та в психології Західних регіонів України кіпця XIX -початку XX століття зокрема.

Предмет дослідження: Умови та рушійні сили становлення психологічних знань. Мета: Розглянути історію психології Західної України кінця XIX - початку XX століття у контексті історії людської культури взагалі та української зокрема. Гіпотеза дослідження :

- Культурні детермінанти обумовлюють творчу діяльність людини : вибір проблем, спосіб їх вирішення, характер викладу, аргументації тощо, що дає змогу говорити про наявність в культурі базових психічних феноменів;

- Напрями психологічних вчень насамперед пов’язані з характером інтерпретації психіки авторами студій, вони несуть неповторний відбиток суб’єктивного світу своїх творців.

Мета та гіпотези визначили заидання дослідження:

- Розкрити зміст психологічної думки, етапи становлення історії психології в Західних регіонах України кінця XIX - початку XX століття.

- Визначити рушійні сили становлення психологічних знань та дослідити провідні категорії психологічних пчень.

- Показати зв’язок історії психологічної думки у контексті історії людської культури.

- Дослідити специфіку та місце психологічної думки Західних регіоні» України в загальному процесі суспільно-філософського та наукового життя як в Україні, так і в світовій психологічній науці.

Методологія і теоретичні засади дослідження.

Предмет дослідження з історії психології передбачає використання досягнень як історіографії психології (О.О.Будилова, Л.С.Виготський, А.М.Ждаи, Д.Кляни, Г.С.Костюк, Р.Ландин, П.М.Пелех, А.В.Петровський, В.М.Нічик, Й.ГІітер, Т.Рібо, М.С.Роговін, В.А.Роменець, А.О.Смирнов, М.Троїцький, О.М.Тутунджян, М.Г.Ярошевський), так і епістемології історії (М.Блок, Д.Бернал, К.Беккер, Ч.Бірд, М.Вебер, В.І.Вериадський, Й.Гейзінга, В.Дільтен, Ж.Дерріда, Р.Дж.Коллінгвуд, Т.Кун, Ш.Ланглуа, К.Поппер, Дж.Поукок, Ш.Сеньобос, Кв.Скіннер, Е.Трольч, Ле Февр, П.Фейєрабенд, М.Фуко). В основу дослідження покладено кчинковий принцип та принципи детермінізму і творчості (М.М.Бахтін, Л.С.Виготський, Г.С.Костюк,

О.М.Леонтьєв, В.А.Роменець, С.Л.Рубінштейн, О.М.Ткаченко, М.Г.Ярошевськпй та інші).

Методи дослідження: методи аналізу продуктів творчої діяльності людніш, метод екстраполяції, метод моделювання, метод порівняльно-історичного аналізу психологічних праць, формально-структурний та біографічний методи.

Наукова новизна дослідження. Результати дослідження дозволяють увести маловивчені та навіть невідомі теорії та факти, зіставити їх з уже відомими і вписати у загальну картину розвитку світової психології. У роботі вперше зроблено спробу періодизації та аналізу психологічної думки Західних регіонів України кіпця XIX -початку XX століття в контексті історії людської культури взагалі та української зокрема.

Теоретичне значення роботи. Зміст приведених в даному дослідженні матеріалі» розширює і поглиблює'сучасні уявлення про шляхи розвитку психології в Україні. В роботі показано, іцо н Західнії! Україні наприкінці XIX - на початку XX століття склалась оригінальна психологічна система, » якій є багато грунтовних досліджень, які заслугонують на унагу та вивчення. Розкрита специфіка і процес розвитку психологічної науки в Західній Україні » зазначений період.

Практичне значення роботи полягає » тому, іцо матеріали дослідження дадуть змогу удосконалити процес підготовки студентів університеті» по курс>' історії психології і спецкурсу “Історія розпитку психологічних знань в Україні". Матеріали

дослідження можуть бути використані для написання підручників чи посібників по історії української психології.

Надійність і вірогідпіть отриманих результатів досягалась багатосторонньою роботою з матеріалом, з теоретичними і методологічними працями українських та зарубіжних наукознавців, детальним вивченням першоджерел.

Положення, які виносяться на захист:

1. Психологічні знання в Західних регіонах України кінця XIX - початку XX століття розвиваються як у науковій, науково-прикладній, так і філософськііі та художній формах. Кожна із цих форм може бути предметом історико-психологічпих досліджень, що дасть змогу осягнути складні механізми взаємопереходу знань, зокрема в реальній історії певні психологічні ідеї були досягнуті не шляхом наукового шукання чи наукової думки - вони ввійшли в науку ззовні: з релігійних ідей, із філософії, з суспільного життя, з мистецтва тощо.

2. Психічні феномени в науковому, науково-прикладному, філософському та художньому осягненні кінця XIX - початку XX століття є не тільки предметом психологічних досліджень західноукраїнських мислителів даного періоду, але й визначають методи та спрямування психологічного пізнання в цілому.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на засіданнях кафедри загальної та інженерної психології Київського університету імені Тараса Шевченка (1993-1997), на Третіх Костюківських читаннях “Сучасна психологія в ціннісному вимірі" (Київ, 1994), па науковій конференції “Актуальні проблеми духовності“ (Кривий Ріг, 1995), на Четвертих Костюківських читаннях “Українська психологія: сучасний потенціал" (Київ, 1996), на П’ятій Міжнародній науково-практичній кон<( ієреї іції “Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнології в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі XXI століття“ (Київ-Чернівуі, 1997). Зміст дисертації відображено в 5 публікаціях.

Структура та об’єм роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 195 сторінок. Бібліографія включає 240 джерел, з них 31 іноземною мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується вибір теми дослідження, ії актуальність, визначається об’єкт, предмет, мета, гіпотези та завдання, описуються методологічні і теоретичні засади та методи дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, їі надійність та вірогідність, положення, що виносяться па

захист, даються відомості про апробацію роботи та її структуру. У вступі висвітлюється історія вивчення психологічної думки у контексті історії людської культури, дається аргументація використання вчинкового принципу. Адже саме через структуру вчинку, як він тлумачиться в історичному ключі, відкривається можливість показати справжні зв’язки психології з іншими дисциплінами, евристичну взаємодію з ними. М.М.Бахтін, С.Л.Рубішптейн, В.А.Роменець переконливо вказували на те, іцо вчинок виступає загальним феноменом людської культури.

Основним предметом вивчення в психології на рубежі XIX й XX століття стає післядійова сторона вчинку. Психологія післядії охоплюється ідеями інтеріоризації, катарсису та екстазу (В.А. Роменець).

Після того як людина здійснює особисто значущий для себе вчинок і усвідомлює те, що нею зроблено вона повертається до свого внутрішнього світу. В результаті інтеріоризації, коли людина заглиблюється у свою внутрішню суть, відбувається формування внутрішнього плану свідомості. При акті інтеріоризації поглиблюються суперечності, які виникають при зіткненні зовнішнього та внутрішнього світів.

Поєднання зовнішнього і внутрішнього, явища і сутності іноді переживається як відкриття, інсайт, як задоволення від завершення шляху напруженого пошук)-. Катарсис є подоланням розкиданості суб'єктивності, безпринципності. її безвихідності. Разом з цим катарсис є новою якістю психічного, новим його станом.

Із зняттям суперечностей (хоча ця суперечність може бути подолана лише частково) йдуть розшуки вищих цінностей життя, і людина у вищому етапі наближається до цих цінностей. Це і буде екстаз, але він не є злиття з перпюсутпістіо, а скоріше знаходження людиною самої себе. Екстаз є рухом до вершпп досконалості, перебуванням у досконалому світі безконечного, ідеального, розумного. І1)оП підтримувати стан екстазу людина знову й знову входить у вчинкову активність, розкриває, розвиває структуру вчинку і, йдучи від формування ситуативних відношень, завершує вчинок його найвищим станом.

Напрями психології Західної України кінця XIX - початку XX століття, які пов’язані з характером інтерпретації психіки авторами студій займають своє місце м цій ієрархізованій структурі-, інтеріоризація - катарсис - екстаз.

У даному дисертаційному дослідженні відзначається, що ідеї, які відбиваються у творах мистецтва, релігії, фольклорі суттєво заповнюють дефіцит у галузі професійного психологічного знання, вони дозволяють створити історію морального розвитку та наблизитись до пізнання психологічних законів, які керують подіями.

Перший розділ “Формування внутрішнього плаїгу свідомості: ідея інтеріоризації в західноукраїнській психології кінця XIX - початку XX століття“ включає в себе три підрозділи - “Розвиток психологічних ідей у Львівсько-варшавській філософській школі (К.Твардовський,

В.Вітвіцький, М.Кройц)“, “С.Балей - один із фундаторін західноукраїнської школи психології“, “Дослідження

етнопсихологічних феноменів західноукраїнськими вченими (В.Гнатюк, М.Грушевський, О.Колесса, Ф.Колесса, І.Мірчук, І.Франко, Я.Ярема)“. У розділі розкривається історія виникнення та основний зміст поняття “інтеріоризація“ , дається аналіз наукового доробку західноукраїнських учених, які розробляли ідею інтеріоризації.

В першому підрозділі основну увагу звернено на психологічні погляди представників Львівсько-варшавської філософської школи (К.Твардовський, В.Вітвіцький, М.Кройц). Виникнення цієї школи пов’язується з педагогічною діяльністю К.Твардовського, який виховав у студентських осередках цілу генерацію учнів (С.Балей, В.Вітвіцький, М.Кройц та іпш.). Саме з його ініціативи у Львівському університеті у 1897 році утворені філософський семінар, а у 1907 році - перший заклад експериментальної психології. У 1904 р. виникло Львівське філософське товариство, яке очолив К.Твардовський. На довгі роки воно стало центром наукового життя на теренах Західної України.

Філософські та психологічні погляди К.Твардовського формувалися під впливом Ф.Брентано, для якого був характерний синтез схоластики і філософської концепції

О.Конта (позитивізм). Слід за Брентано, Твардовський вважає, іцо фундамент філософії становить психологія. Психологія як наука про явища розумового життя, за Твардовським, вивчає психічні явища, и;о лежать в основі індивідуального нізшншя, або в основі формування етичних та естетичних понять. Тому психологія дає філософії не тільки метод, але також предмет дослідження.

Вся наукова психологія, на думку Твардовського, повинна бути емпіричною, досвідною, інакше вона перестає бути психологією і стає метафізикою. Експериментальну психологію він розуміє як органічну частин)' емпіричної психології. В основу психологічного експерименту К.Твардовський кладе так знану інтроспекцію, внутрішній досвід. Експеримент, який повинен займати належне місце в арсеналі наукових засобів досліджень в галузі емпіричної психології, зводиться до внутрішнього досвіду індивіда, до самоаналізу штучно викликаних психічних процесів, які лежать в основі певних психологічних вчень.

Методологічною підставою для такого розуміння психологічного експеримент)' і емпіричної психології є психофізичний паралелізм, на точку зору якого став Твардовський в розуміннях співвідношення духовних і фізіологічних процесів.

Принцип емпіризму відстоювали учні К.Твардовського В.Вітвіцький та М.Кройц. На думку Вітвіцького, безпосередньо даним є не зовнішній світ, а суб'єктивний, внутрішній світ, в якому конструюється внутрішній предмет сприйняття. Існування зовнішнього ми сприймаємо як допоміжну конструкцію, тобто як гіпотетичне

положення. Звідси випливають висновки, які підносяться до характеру наукового пізнання. Фізика, вважає Вітвіцький, будує об’єктивний світ виходячи із властивостей, які відомі нам із суб’єктивного досвіду і мають суб’єктивний характер, як, наприклад, насолода, біль. Тому поняття, що виражають геометрично-механічні властивості і явища, він трактує як засоби, які полегшують розрахунки, пов’язують на вигляд несхожі факти, полегшують роботу розуму та уяви, але не як відображення реалі,них, дійсних елементів світу.

Науковим досягненням Вітвіцького стала теорія кратизму, яка в багаті,ох пунктах збігалася з поглядами А.Адлера. В основі цієї теорії лежала думка про те. що в людини існує інстинктивне прагнення до міцності, яке розвиває чотири основні емоційні положення і форми компенсації: схильність до підвищення ЧИ ІІОІШЖЄШІЯ, яка направлена або на інших або на самого себе. З цих основних схильностей В.Вітвіцький виводить різнорідні емоційні стосунки між людьми, які формуються на основі почуття спільноти (повага, честь, захоплення, любов, дружба) або навпаки боротьби (зневага, ненависть, гордування, заздрість). Теорію кратизму Вітвіцький застосовував також при вивченні питань художньої творчості.

У другому підрозділі розглядаються еволюція психологічних поглядів ученого та розуміння С.Балеєм психології як науки, а також проблеми педагогічної та дитячої психології у його творчості.

Праці Балея раннього періоду, тривалість яких можна умовно рахувати до середини 20-х років, характеризуються великим впливом поглядів К.Тиардовського. для якого характерним був психофізичний паралелізм. Правда С.Балеіі не завжди послідовно дотримується цієї теорії, особливо коли ставить перед собою завдання дослідити, зокрема, фізичні та фізіологічні умови “змислових“ спостережень. Часто вона виступає у нього як певне філософське переконання, що вступає у конфлікт з науковими фактами, які настирливо указують на те, що психічні явища неможливо пояснити, не враховуючи певних фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі людини під час так званого “психічного переживания“.

Тридцяті роки у творчості Балея відзначаються критичним переосмисленням суб’єктивної ідеалістичної психології, пошуками об'єктивних методів і критеріїв у психологічному дослідженні. Значну роль у формуванні поглядів С.Балея п цей період відіграло його знайомство з науковими працями І.ГІавлова і намагання дати їм психологічне осмислення.

Визначаючи психологію як науку, що “ставить собі за мету дослідження психічних явищ", Балеи погоджується з її тлумаченням за умови, “якщо під душею будемо розуміти сукупність психічних явшц, які переживає певний індивід".

з - £{¿79

Зацікавлення Балея педагогічною та дитячою психологією розширює межі йог» досліджень, виводить на грунт суспільної психології і пов'язаних з нею соціальних проблем.

В третьому підрозділі розкривається аналіз иивчення психології “народного духу" етнографами (В.Гнатюк, М.Грушевськші, О.Колесса, Ф.Колесса, І.Франко), дається характеристика світогляду українського народу (І.Мірчук, Я.Ярема), па основі творчості В.Стефаішка розкриваються етнічні особливості психіки українці».

Значний внесок у вивчення народної творчості, без якої неможливо повноцінно пізнати психологію народного духу, зробили М.Грушеиський та І.Франко. На їхню думку, дослідження історичних пісень, дум, народних ліричних пісень і балад є надто актуальним, адже вони можуть нарівні з усією поетичною творчістю служити важливим джерелом для пізнання психології українського народу і бути цінним матеріалом для зрозуміння типових його поглядів і думок про певні соціально-економічні та історичні події.

Систематичні дослідження фольклору західноукраїнські вчені мали змогу публікувати у спеціальному виданні - “Етнографічний збірник“, яки/і виходив з 1895 Р-

У своїх публікаціях західноукраїнські етнографи відзначали, іцо замітпою рисою національної своєрідності українців, яка проявляється в народній творчості к “тепле почування до природи“ (В.Гнатюк, Ф.Колесса), “особливе звеличання материнської любові“ (Ф.Колесса, І.Франко), “тісний зв’язок із землею“ (М.Грушевськші, І.Франко), “постійність і спорідненість при незначній одмінності“ та “сонячна лагідність і жвавість поєднана з журливістю“ (І.Франко), "налка, розмріяно-меланхолійна вдачаГ (Ф.Колесса).

Оригінальний підхід до вивчення особливостей національного характеру зроби» І.Мірчук. Аналізуючи твори видатних філософів, Мірчук прийшов до висновку, іцо кожна філософія має національний характер. На його думку, “філософія кожної нації має свої окремі завдання, що може не завжди ясно виступають у формі остаточно) зафіксованих понять, одначе інстинктивно відчуваються кожним її представником''.

На основі вивчення творів Г.Сковороди, П.Лодія, аналізу філософсько-педагогічної діяльності Києво-Могилянської Академії І.Мірчук показує відображення психології “народного духу“ українського народу. Суб’єктивні елементи, що знаходять свій вияв у філософії залежать не тільки від їхнього логічно-систематичного розвитку та матеріальної і духовної організації автора, але вони обумовлені також його приналежністю до народу іі раси.

Своєрідність української вдачі Мірчук показує через порівняння з основним характером німецької духовності. “Якщо характерною рисою німецького думання є віра в систему, переконання, що всю дійсність можна втиснути в схему понять, то про

надмірну систематичність в українців і мови бути не може, скоріш дається ствердити певна безсистемність, але зате дуже часто геніальний зрив інтуіції, іцо несвідомо чи підсвідомо спираючись тільки на могутніх почуваннях творить свої конструкції“ (І.Мірчук).

В основі українського світогляду, на думку Мірчука, лежить виразна, ідеалістична риса, для якої характерні перевага чуттєвого елемента, емоціонального над чинником розумовим, раціональним; глибока релігійність, що є в усіх слов’ян головною складовою частиною її національно-психічної структури.

Якщо Мірчук розглядає етнопсихологічні питання як філософ, то Я.Ярема -перший професійний психолог, який займається цією проблематикою.

Досліджуючи український національний характер, Ярема звертається до праць попередників (М.Костомарова, Д.Чижевського, В.Липииського). Критично переосмислюючи їх надбання в галузі етнопсихології, Я.Ярема констатує, що вдача людини чи народу - це не проста сума поодиноких властивостей, а суцільна структура.

Відзначаючи велику вартість фольклорного матеріалу, Ярема при аналізі культурних виявів українського народу в основному посилається на чотири типові для української духовності особистості: І.Вишенського (1550-1620), Г.Сковороду (17221794), М.Гоголя (1809-1852), Т.Шевченка (1814-1861). Ці мислителі репрезентують три важливі в історичному розвитку аспекти: територію, століття, соціальні верстви. Якщо між ними є щось спільне, то воно, на думку Яреми, справді мусить бути для національної психіки істотним. Причому Я.Ярема не є прихильником абсолютної закостенілості національної вдачі, - навпаки, він підкреслює “пластичність психіки''.

Щоб досягти повної об’єктивності, Ярема звертається до класифікації типів К.Г.Юнга. Якщо інтроверти більшої уваги надають захопленню релігією та створенню нових світоглядів, то екстраверти в основному — емпірики, матеріалісти, позитивісти.

Порівнюючи між собою дві постаті: Сковороду та Ганді, Ярема ставить між ними знак рівності. Він вважає, що для українського народного духу характерне негативне відношення до зовнішнього світу, яке може проявлятися в ізоляціонізмі, критицизмі та насміханні над дійсністю. Неприйняття зовнішності - це одночасно для Яреми піднесення внутрішності, культ духовності, моральної краси, вартості.

Українська інтровертивність, на думку Я.Яреми, тісно пов’язана з географічними умовами. З одного боку, це одностайність краєвиду (степ, рівнина), яка позбавлена різноманітності, скеровувала увагу із зовнішнього світу у свій світ, внутрішній. З другого боку, безмежний простір полегшував незалежність одиниці від оточення, зумовлював вільність, яка привчала до непідпорядкованості.

До географічних чинників Я.Ярема додає ще історію, яка, випливаючи із психологічного тла рівночасно його поглиблювала. Безнастанні історичні лихоліття, які були наслідком передусім пасивного підношення до дійсності, спричиняли кожний раз нову втечу від світу.

Таким чином, за допомогою структурного підходу Я.Ярема виводить з однієї центральної властивості - інтровертизму всі інші властивості, упорядковує основні ідеї українських дослідників у галузі етнопсихології.

При вивченні етнічних особливостей психіки людини фахівці не раз звертаються до художніх творів найвидатніших письменників, адже їхня творчість як предмет досліду має для етнопсихології першорядне значення, як “печать духа" на духовність поколінь. Дійсно цінні твори людина може дати тоді, коли вона пов'язана з життям свого народу і відбиває у своїй творчості його національно-психологічні особливості.

Чимало картин із народного життя можна знайти у західноукраїнських письменників (Л.Мартович, М.Черемшина, О.Маковей, Т.Бордуляк), проте найкраще та найзмістовніше психологію української людини схарактеризував В.Стефаппк.

Цю думку поділяли дослідники творчості письменника І.Фрапко, А.Українка, І.Мірчук, О.Кульчицький, О.Черненко. Вони вважали, и;о Стефанику не було чужим зацікавлення психологією, іцо спричинила знайдення в психіці людніш таких елементів, які перебувають поза контролем свідомості.

Психологію "народного духу“ Стефапик змалював через відкриття селянської душі. Аналізуючи творчість Стефаішка, О.Кульчицький відзначає, іцо для українського колективного несвідомого найбільш характерним є архетип “Магпа Матер“ - тип “доброї", “ласкавої“, “плодючої“ Землі українського чорнозему. Л.Українка зазначає, що головні риси психології його героїв - “насншіість, іцо перемежається стихійним рухом за інерцією." Жодна з дійових осіб в оповіданнях Стефаішка не підноситься над рівнем решти, а всі разом вони складають одну колективну особу.

Отже, наприкінці XIX - на початку XX століття визначилися основні течії, провідні пошуки у психології, які пов’язані з ідеєю інтеріоризації. Прагматизм і практицизм породжують неприйняття минулого і майбутнього. Вони приводять до виникнення ідеологічних спрямувань - романтизму, зверненого до минулого, до пошуків ідеалізованих народних засад життя, що стало предметом спеціальних наукових досліджень у галузі фольклору. Виникає підвищений інтерес до проблеми історії - від громадянської до історії різних галузей людської культури. Психологи ж звер гаються до етнічної та історичної психології, а також психології народів.

Ідея інтеріоризації не розкриває суть ідеального, але дає відповідь па питаних про те, яким чином матеріальне стає внутрішнім, суб’єктивним.

У другому розділі “Проблеми психології творчості та творчої особистості в світлі ідеї катарсису в науковій спадщині західноукраїнських мислителів кінця XIX - початку XX століття“ дна підрозділи - “Іван Франко і проблеми психології художньої творчості“, “Аналіз психології творчості Т.Шевченка західноукраїнськими вченими (С.Балей, О.ґрицай, Ф.Ічолесса, Г.Костельник, В.Щурат, І.Франко, Я.Ярема)“. У розділі основну увагу приділено дослідженню питані, психології творчості та психології творчої особистості. Наприкінці XIX - на початку XX століття психологи звернули увагу' на те, н;о справжнє психологічне дослідження, яке проникає до найглибшої суті свого предмета, має справу не з загальним, а з особливим та одинично-індивідуальним. Замість психології, яка розчленовує і поєднує елементи, постає описова психологія. Найбільшу увагу було приділено феноменам унікальним, неповторним, творчим. Психологи пробують розкрити наукові засади творчої особистості. Ставиться низка принципових питань психології творчості: вчинкошш характер структури творчого процесу, творчість як комунікація через оригінальність.

Психологи України внесли серйозний внесок у вивченні психології творчості. Одночасно як и Наддніпрянській Україні, так і в Галичині на рубежі XIX - XX століть виходить серія публікацій, в котрих розглядаються питання психології творчості.

Психологія творчості і творчої особистості викликає інтерес у дослідників тому, що наукова творчість є емоційною, як з боку спонукання, так і з боку процесу. Тому і спонукання, і сам творчий процес стають предметом дослідження для психологів.

В першому підрозділі йдеться про наукові досягнення Франка, як людини, що уособлює собою цілу епоху української культури кінця XIX - початку XX століття. Також дається аналіз філософських, наукових, художніх компонентні у структурі світогляду Франка; розглядаються психологічні погляди вченого, подається трактування психології художньої творчості І.Франком.

У 1898 році І.Франко, використавши найкраще з досягнень загальної та експериментальної психології, у трактаті “Із секретів поетичної творчості" сміливо ставить питання про об’єктивні закони творчого процесу. На той час це була проблема не тільки загальноукраїнської, але й світової психології. На два роки пізніше подібні думки висловлює у Франції Т.Рібо. Але якщо його праця стає справжньою подією у науковому світі, то праця Франка довгий час лежала у забутті. Лише у 50-роки XX століття такі фахівці як І.Г.Білявський, М.К.Година, Б.Горинь, Б.Т.Кубланои, І.М.Сандурський приділили значну увагу висвітленню питань психології художньої творчості у працях Франка.

І.Франко одним із перших висунув концепцію особливого співвідношення свідомості та підсвідомості у творчих процесах. На основі цієї концепції вчепиіі

розкриває компоненти творчого процесу — інтуіції, фантазії, мислення та натхнення, а також приходить до визначення художника як особистості "окремого психологічного типу“.

У кожного письменника Франко підмічав ті чи інші психологічні риси, iijo обумовлюють особливість, оригінальність ного таланту. Художники, па його думку, бувають різні, оскільки різними є “комбінації творчих та рефлексійпих здібностей". Наводячи приклади таких письменників як Гоголь, Пушкін, Достоєвський, І.Фраііко відмічає “величезні різниці між їх артистичним світоглядом. Коли один, як говориться звичайно, сміється крізь сльози, а другого слово гремнть мов орган у величному храмі, то творчість третього се мов величезна психіатрична клініка".

Прагнучи визначити психологічні основи творчості і місце, яке посідає в пій репродуктивне переживання, вчений виявив виключний інтерес до асоціацій. Франко був переконаний, ц;о в основі наукової та художньої творчості лежить здатність людини до асоціації ідей та образів. За потрібне вважаємо наголосити, що Іван Франко не звужує творчий процес до асоціації, але в самій асоціації бачив творчі моменти.

Він припускав, що для “зрозуміння маси індивідуальних прикмет різних поетів, шкіл і стилів поетичних, необхідно вивчити характер і природу асоціацій, за якими митці створюють художні образи“. По суті, це ціла програма, яку повинні далі розробляти дослідники психології творчості. Проаналізувавши творчість Тараса Шевченка, Франко показав, як ця програма реалізується практично і які вона має переваги.

Цей аналіз розглянуто у другому підрозділі, який присвячено вивченню психології творчості Т.Г.Шевченка західноукраїнськими вченими (С.Балеєм, О.Грпцаєм, Ф.Колессою, Г.Костельииком, І.Франком, М.Шлемкевичем, В.Щуратом, Я.Яремою).

Аналізуючи психологію творчості Шевченка західноукраїнські вчені звертаються до надбань тогочасної психології: І.Франко використовує найновіші досягнення асоціативної експериментальної психології (В.Вундта, Г.Еббіпгауза. Г.Мюллера, Г.Штейнталя); С.Балей - психоаналізу (З.Фрейда), М.Шлемкевич - структурної психології (В.Дільтея, Й.Гейзінги, Л.Клагеса, Е.Шпрангера); Г.Костельник поставив завдання “зложити психологічний розвій Шевченкового генія з релігійно-етичного становища“.

Дослідники психології творчості Шевченка виділяють такі основні аспекти його творчості: фемінізм (І.Франко, С.Балей, М.Шлемкевич), ендиміопський мотив (С.Балей), містицизм (С.Балей, Г.Костельник), трійця (С.Балей, Ф.Колесса). •

За допомогою різних методологічних підходів західноукраїнським психологам вдалося проникнути в “лабораторію“ творчості поета, розкривши взаємний зв'язок

своєрідних янии; “шіутріпшього світу“ Т.Г.Шевченка, поясшіти закономірності у мотивах його художнього мислення і світовідчуття.

Таким чином, проблеми особистості і творчості є голошиїми її екзпстеїщіііпіп психології. Найцінніше і найпотаємніше в особистості виявляється творчо здійсненим нею. Сама особистість виступає результатом самостворешш. Її доля і життєве призначення, її екзистенційні риси стали головним питанням цієї галузі психології.

Екзистенційна психологія, психологія творчості та творчої особистості, класичний і новий психоаналіз, психологія самоактуалізації - всі ці течії пов’язані з ідеєю катарсису, яка характерна для післядійопого визначення вчинку.

Третій розділ “Психологічні мотиви зняття суперечностей і знаходження людиною самої себе: ідея екстазу в психологічній думні Західної України кінця XIX - початку XX століття“ має три підрозділі! -“Дослідження феноменів релігійної психології західноукраїнськими вченими (В.Горбачевський, Г.Костельник)“, “Л.Захер-Мазох про характер любовного діалогу. Психологічний зміст феномена мазохізму“, “Проблеми психології надлюдини п творчості

О.Кобилянської“. Урозділі вказуються основні течії, провідні пошуки у психології Західних регіонів України, які пов’язані з ідеєю екстазу. Наголошується, іцо психологія у своєму безпосередньому значенні стає феноменологічною, сповнюючись реальним історичним та індивідуальним змістом психіки. Вона звертається до вищих г)>еноменологічпих рівнів людського існування: від ідеї сенсу в логотерапії до ідеї сенсу, який стосується вищих станів буття (переживання), екстатичного злету.

У першому підрозділі розглядаються досягнення західноукраїнських психологів в дослідженні феноменів релігійної психології. .

В кінці XIX - на початку XX століття психологія релігії завдяки В.Вундту. В.Джеймсу, Т.Рібо накопичила значний матеріал про зміст релігійної свідомості, про емоційні стани і почуття людини під час молитви, сповіді, а також здійснення інших обрядів. На питання про розвиток релігії, релігійної свідомості звернули свою увагу і такі західноукраїнські психологи, як В.Горбачевський, Г.Костельник та інші. Результати своїх наукових досліджень вони публікували в таких періодичних виданнях того часу , як “Богословіє“, “Праці“, “/¡звони“.

Г.Костельник детально вивчав психологічні та соціальпо-психолопчпі фактори, які обумовлюють особливості релігійної свідомості, її структуру і функції.

Аналізуючи психіку людини, Костелі.ннк виділяє свідомість, підсвідомість, а також “почну“ свідомості. Для психології вважає дослідник, найбільш цікавою є боротьба поміж свідомістю і “почвою" свідомості, яка проявляється у формі невдоволення собою, внутрішнього неспокою, роздор)’ тощо.

Велику увагу Костельник приділяв дослідженню проблеми підсвідомості. Він вважав, іцо “психічне підсвідоме“ дійсно існує і відноситься до всіх психічних функцій. На відміну від більшості дослідників підсвідомого, які говорили про підсвідоме "Я" (сублимінарна свідомість — Дессуар, Джеймс), Костельник вважав, що в людині є тільке одне “Я“ і “природа“ (а природа не має сіюго “Я“). Інше (чуже) “Я“, на думку вченого, може бути накинене людині тільки зовні; наприклад, у гіпнотичному сні, під час натхнення, біснуватості тощо.

Подібно Джеймсу, Г.Костельник визнає, що в підсвідомості дійсно криється джерело релігій. Говорячи про психологічне значення релігії, Костелі,пик відзначає, що релігія є кінцевим доповненням людської природи, кожна релігія відповідно до свого характеру формує природу людини, її розум, чуття, волю.

Інші дослідники релігійної свідомості (В.Горбачевський, П.Ісаїи, К.Чехович) велику увагу приділяли аналізу феномена шрп. Вони були впевнені в тому, що віра зберігає людині душевну рівновагу, підбадьорює до творчості, ставить світлий ідеал -наблизитись до Бога. На думку Горбачевського, віра в Бога є категоричним імперативом, як зі становища гносеологічного, тому що полегшує пізнання джерел буття, так і зі становища психологічного, бо дає людині віру у свої душевні сили.

Західноукраїнські вчені внесли вагомий вклад у дослідження феноменів релігійної психології. За допомогою світових наукових надбань вони зуміли розкрити особливості рсально-функуіонуючої свідомості всієї маси віруючих, їхні релігійні уявлення, переживання, стереотипи психіки і поведінки.

В другому підрозділі дається аналіз творчості Л.Захер-Мазоха, який па основі фольклорного матеріалу Галичини зображує характер любовного діалогу, розкривається психологічний зміст феномена мазохізму.

Найпрнродніпшм потягом поєднання людей є статева пристрасть, в якій обоє виявляють абсолютну залежність, адже кожен становить для іншого особу - партнера. Проте над цією природною пристрастю підноситься психологічна новобудова -особистість, яка має свої інтереси у природній залежності. HJoiino людина підноситься до рівня особистості і водночас несвідомо перебуває в залежності від пристрасті, вона відчуває, що надто хиткою є її новобудова - особистість, яка гостро пережинає свою залежність від особи іншої статі.

У цій суперечності, що постає в переживанні особистішої незалежності і водночас у відчутті невідпорної залежності, людина вбачає реалізацію своєї гідності в особистішому домінуванні над іншою особою, яка поневолена пристрастю. Остання тримає свою гідність у повному самопідкореппі індивіда, самовідданому злитті і ним. досягаючи цим ефекту піднесення над буденним рівнем і набуває в такому злптгі статусу особистості поневолювача.

Такій залежності - пошюму самопідкореиню іншій людині, пеішому фаталізму плоті

- Р.Краффт-Ебінг дав назву “мазохізм“. Цей термін походить від імені автора творім “Галицької історії“ (1858), “Дон-Жуан із Коломиї“ (1864), “Венера н міхах" (1869). “Гайдамак“ (1874) Л.Захер-Мазоха.

Авторами глибокодумного дослідження мазохізму були З.Фрейд, Т.Рсі'ік. Жнль Дельоз, проаналізувавши їхні погляди про феномен мазохізму, виділив п'яті, основних рис мазохізму: 1)“особ.\иве значення фантазії"; 2)“певпа підвішеність"; 3)“демонстративиість“; 4)“виклик“; 5)“форма договору“.

Прагнення людини до власного поневолення не обов’язково пов’язане із статевими потягами. Проте безпосередні сенс мазохізму полягає саме у тому, що людина прагне за допомогою інших відчуттів посилити відчуття статеве, яке є домінантою, а інші відчуття набувають властивостей субдомінантних, уніфікуються під статеву рубрику, яка стає абсолютизованою.

У третьому підрозділі на основі аналізу творів О.Кобилянської “Царівна“ (1895), “Покора“ (1899), “Через кладку“ (1911) розкриваються головні риси психології надлюдини.

Виникнення ідеї надлюдини було зумовлене розвитком ідей особистості. Вчені по-різному розуміли суть цієї справи. Якщо людина Г.Ібсена підносить себе за рахунок погорди, приниження та неповаги до інших, то надлюдина Ф.Ніцше вибудовується як аристократія духу — найдосконаліша у світі істота, яка має стверджувати себе, спираючись тільки на свої надзвичайні якості.

Про вплив Ніцше на творчість Кобилянської у своїх працях вказували М.Грушевський, О.Маковей, Л.Луціп. •

У повісті “Царівна" Кобилянська використовує такі терміни Ніцше. як “вищі люди“, “надлюдина“, “поранковий“, “полудень“ тощо. В ній Ольга Кобилянська досить виразно, психологічно обгрунтовано вималювала людину, яка зазнає болючих розчарувань, страждає від несприятливих обставин, але не занепадає духом, а вірить у високе призначення людини, прагне до якнайширшого вияву своїх багатих духовних сил, висловлює сміливі - як на той час - думки про призначення та обов'язок людини.

В образі героїні “Царівни“ Кобилянська втілила ідеал гордої, непокірної людніш, яка має відвагу відстоювати свої погляди, стверджувати думку: “спобідншї чоловік із розумом - це мій ідеал“.

Ідеї, сформульовані Кобилянською у художніх творах, певіюю мірою заповнили дефіцит у галузі професійного психологічного знання, адже, являючи собою відображення високого рівня психологічної думки, воші мають самостійне значення для науки - психології.

Смисл і стратегія життя, які розглядає релігійна психологія, теорія еротизму, п;о розглядає характер любовного діалогу, психологія надлюдини - всі ці напрями пов’язані з ідеєю екстазу, яка входить в післядійове визначення вчинку.

Таким чином, за допомогою вчинкового принципу, ми показали етапи становлення психологічного знання в Західних регіонах України кінця XIX - початку XX століття, розкрили зв’язки психологічної думки з історією людської культури взагалі та української зокрема.

У “Висновках“ до дисертаційного дослідження відмічається, що:

1. Психологічні знання в Західних регіонах України мають такі форми презентації: наукову, науково-прикладну, філософську та художню (К.Твардовський. М.Кроні/, В.Вітвіцький, С.Балей, М.Грушевський, В.Гнатюк, Ф.Колесса, І.Мірчук, Я.Ярема. Г.Костельник, М.Шлемкевич, Л.Захер-Мазох, О.Кобилянська, В.Стефаиик, І.Франко та інші). Кожна із цих форм є предметом історико-психологічпого дослідження, що дає можливість осягнути складні механізми взаємопереходу знань, зокрема в реальній історії певні психологічні ідеї (ідея надлюдини О.Кобилянської, ідея особливої взаємозалежності однієї людини від іншої Л.Захер-Мазоха) раніше з'являються в непсихологічиому знанні, а лише потім знаходять своє місце в професійній психології.

2. Високий рівень психологічної думки у Західних регіонах України наприкінці XIX -на початку XX століття перш за все був можливим завдяки функціонуванню Львівсько-варшавської філософської школи.

3. Найбільш виразними представниками психології кінця XIX - початку XX століття були Степан Балей, (засадничо продовжив культурно-філософські та психологічні надбання попереднього етапу розвитку психології, став одним із фундаторів теоретичних основ науки-психології в Західних регіонах України), Іван Франко (виявив велику обізнаність і ерудицію в багатьох питаннях філософсько-нсихологічного характеру, в питаннях психології художньої творчості) та Ольга Кобилянська (в художніх творах поставила ряд значних психологічних проблем, зокрема вперше на українському фунті розкрила основні риси психології надлюдини).

4. Вивчення та тлумачення психологічного тексту в контексті історії культури дозволило насамперед реконструювати стиль мислення, який характерний даній епосі. Адже кожна культурна епоха породжує свої уявлення про те, що суттєве і що випадкове, вона обумовлює вибір проблем, спосіб їх вирішення, характер викладу, аргументації тощо. Розгортання вчинку, притаманне епосі па рубежі XIX іі XX століть, має акцент на післядійовому його аспекті. Психологія післядії безпосередньо пояснює сенс провідних спрямувань психології Західних регіонів України кінця XIX -початку XX століття, які головним чином пов’язані з ідеями інтеріоризації, катарсису та екстазу.

Оснопні положення дисертації викладено у таких публікаціях ачтора:

1. XIX - XX століття — онтологічне заперечення природи людиною та некрофільне ставлення до життя // Сучасна психологія в ціннісному вимірі. Матеріали Третіх Костюківських читань: В 2-х томах. - Київ, 1994. - Т.1. -С.39-40.

2. Іван Франкота Степан Балей: дві спроби інтерпретації психології творчості Тараса Шевчека // Українська психологія: сучасний потенціал. Матеріали Четвертих Костюківських читань: В 3-х томах. - Київ, 1996. - Т.1. - С.293-300.

3. Дослідження етнопсихологічних феноменів західноукраїнськими вченими в кіпці XIX - першій половині XX століття // Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнопсихології в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі XXI століття. Матеріали п'ятої Міжнародної науково-практичної конференції: - В 2-х частинах. - Київ-Чернівці, 1997. - 4.1. - С.101-106.

4. Психологічна думка в Західній Україні (остання чверть XIX - перша половина XX століття) // Вісник Київського університету. Соціологія. Психологія. Педагогіка. -Київ, 1997. -Випуск 3 - С.93-101.

5. Досягнення західноукраїнських психологів у вивченні соціально-педагогічних проблем виховання в першій половині XX століття // Політнко-пснхологічні та соціально-педагогічні проблеми освіти і виховання: Матеріали наукового семінару. 14 травня 1996 року. - Київ: “ДОК-К“, 1997. - С.78-83-

Данилюк І.В. Історія психології п Україні: Західні регіони (кінець

XIX - початок XX століття). Проблеми періодизації та оснопні напрямки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. Київський

університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1998.

У роботі розкривається зміст психологічної думки, етапи становлення історії психології в Західних регіонах України кінця XIX - початку XX століття. Вперше зроблено спробу періодизації та аналізу психологічних знань в західноукраїнськії] культурі кінця XIX - початку XX століття. В основу дослідження покладено вчинковий принцип та принципи творчості і детермінізму.

Ключові слова: історія психології Західних регіонів України кінця XIX - початку

XX століття, система психологічних знань, інтеріоризація, катарсис, екстаз, вчинковий принцип, принципи детермінізму і творчості, форми презентації психологічних знань.

Данилгак И.В. История психологии в Украине: Западные регионы Украины (конец XIX - начало XX столетия). Проблемы периодизации и основные направления. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.01 - общая психология, история психологии. Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1998.

В работе раскрывается содержание психологической мысли, этапы становления истории психологии в Западных регионах Украины конца XIX - начала XX столетия. Впервые сделана попытка периодизации и анализа психологических зпашш и западноукраинской культуре конца XIX - начала XX столетия. В основу исследования положены постунковый принцип и принципы творчества и детерминизма.

Ключевые слова: история психологии Западных регионов Украины конца XIX -начала XX столетия, система психологических знаний, интериорнзация, катарсис, экстаз, поступковый принцип, принципы детерминизма и творчества, формы презентации психологических знаний.

Danyluk I.V. The historyof psycoloqy in Ukraine: West reqions ( the end of XIX century - the beqinninq of XX century ). The problems of the division into periods and the principal trends. - Manuscript.

Thesis for awardinq the deqree of the Candidate of Psycholoqy. Speciality 190001 - Qeneral Psycholoqy, History of Psycholoqy. Taras Shevchenko University of Kyiv, Kyiv, 1998.

The matter of psycholoqical thouqht, the staqes of formation of the history of psycholoqy in west reqions of Ukraine at the end of XIX century - at the beqinninq of XX century are retraced in this work. For the first time an attempt of the division into periods and analysis of the psycholoqical knowledqes in west Ukrainian culture at the end of XIX century - at the beqinninq of XX century is beinq made. The principle of action and the principles of creation and determinism underlay of this research work.

Key words: the history of psycholoqy of west reqions of Ukraine at the end of XIX century - at the beqinninq of XX century, system of psycholoqical knowledqes, intériorisation, catarsis, ecstasy, the principle of action, the principles of creation and determinism, the forms of forms of presentation of psycholoqical knowledqes. -